 |
Денис Марчук, заступник голови Всеукраїнської Аграрної Ради |
— Ви нещодавно їздили до Прибалтики, вивчати їх досвід щодо впровадження земельного ринку. Що найголовніше почули?
Ми поїхали до країн Прибалтики, щоб подивитися на результати земельної реформи, яку вони почали впроваджувати в 90-і роки. Їх досвід каже, що є ризики, які треба прораховувати заздалегідь. Наприклад, землю почали масово скуповувати іноземці, про що наші сусіди зараз дуже сильно шкодують. Нам це зараз треба враховувати, як один з головних акцентів при плануванні реформи.
— То як треба впроваджувати обіг землі, щоб виключити ці ризики?
Потрібно розуміти, для чого ця реформа взагалі потрібна. В країнах, де відкривають ринок землі, ставлять за мету покращення умов ведення аграрного бізнесу і розвиток сільських територій. Але ринок землі — це лише один з пунктів на шляху до цього. Нам часто наводять як приклад європейський аграрний ринок, але забувають згадати, що європейський аграрій живе за рахунок державних дотацій, на відміну від українського. За даними Євростату, державна підтримка аграріїв в країнах Європейського Союзу в 2018 році склала 269 євро на 1 гектар, а в Україні в минулому році — 5 євро. Доля підтримки фермерських господарств в бюджеті країн ЄС за цей же період склала 36,7%, а у нас — 0,7%.
Як бачите, цифри кажуть самі за себе. Щоб нашому аграрію досягти рівня європейського, треба, щоб рівень державної підтримки агросектору складав не 6,3 млрд грн, як в держбюджеті-2018, а 371 млрд грн.
Якщо ми запровадимо ринок землі в тих умовах, які сьогодні є, то це може призвести до того, що в Україні села вимруть. Малий та середній бізнес, який працює в сільській місцевості, дійсно займається тією територією, розвиває соціальну складову. Якщо відкриттям ринку в Україні скористаються тільки великі агрокомпанії, транснаціональні корпорації і тільки вони матимуть можливість скуповувати землю, як це сталося в деяких країнах, це, по факту, призведе до того, що села будуть зникати з мапи країни ще більшими темпами, ніж це відбувається зараз. Таких учасників ринку люди не цікавлять, для них головна мета - це зібрати більше врожаю та продати його. Соціальна складова великі агрохолдинги не цікавить.
— Є точка зору, що ринок сам себе збалансує, і соціальна складова нікуди не дінеться.
Малий і середній бізнес не має вільних коштів. Згідно даних опитування, яке ВАР проводила в березні цього року серед 265 підприємств молочної галузі, тільки 12% підприємств мають кошти на купівлю землі. 78% аграріїв планують під ці цілі брати кредити. Але сьогодні банки дають кредити під великі відсотки. А, наприклад, в Литві фермери раніше брали кредит під 1,5-2%, зараз ставка зросла до 3%. Але для них 3% дуже багато. А в нас 19-25% і ми працюємо. Тому в цих умовах ствердження, що ринок сам запрацює і себе вирівняє, помилково. Не вирівняє. Це означає тільки те, що хтось хоче скористатися хаосом, який настане. У малого і середнього бізнесу немає коштів зайти на ринок. Відповідно, на ринок зайдуть агрохолдинги і ті, хто заробив готівку в нелегальний спосіб, щоб надалі не працювати на цій землі, а здавати її в оренду.
Прихильники якнайшвидшого введення ринку сільгоспземлі заявляють, що скасування мораторію вигідне пайовикам, а також економіці країни. Мовляв, зростання ВВП нібито збільшиться мінімум на 1% за рахунок продажу паїв. Однак, як свідчать дані опитувань, тільки 8% пайовиків заявляють про те, що хочуть продати свій пай.
— Після поїздки в Прибалтику ВАР змінила своє ставлення, щодо доступу до ринку землі юридичним особам. Чому?
Раніше ми виступали проти того, щоб надавати доступ до ринку тільки фізичним особам, тому що через "фізиків" почнуть скуповувати дані людей, паспорта, ІНН, і будуть оформляти на тисячі людей купівлю землі. І холдинги будуть володіти усім цим через підставних осіб. Готівки для цього в них достатньо. Крім того, фізичні особи не матимуть можливості отримати позику в банку. Банк працює тільки з ліквідним підприємством, яке веде бухгалтерський звіт, яке показує, чим воно буде гасити кредит в разі неповернення коштів. У юридичної особі на балансі є підприємство, техніка, елеватори та інше.
Але є і інша загроза, з якою зіштовхнулися прибалтійські країни. На ринок зайшли юридичні особи, кінцевим бенефіціаром яких є іноземець. Європейці також думали, що за допомогою своїх законів та бюрократичних обмежень вони за усім прослідкують, але сталося зовсім не так. Сьогодні на ринок активно заходять іноземці — і естонці, і литовці не бачать себе власником своєї землі. І це великий мінус, бо вони не знають, що завтра буде з цією землею. А може нові власники, які завтра прийдуть в Україну, не захочуть взагалі нічого вирощувати, а просто поскуповують 10 млн га землі? За рахунок чого тоді буде розвиватись економіка країни, в якій сьогодні 17% ВВП залежить від аграрного сектору?
— Хіба є сенс купувати землю та не працювати?
Законів конкуренції ніхто не відміняв. Якщо нашу землю скуплять люди, які будуть зацікавлені в тому, щоб не дати українцям входити на противагу європейцям, світовим аграрним лобістам, які забезпечують весь світ продукцією? Ми ж конкурент! А таким чином можна позбутися конкурента.
До того ж багато хто купить землю, щоб здавати її в оренду. Отже, ціни на землю підскочать, як наприклад, в тій же Литві, де вартість землі за 1 гектар зросла з 50 до 5 000 євро. А це означає, що виросте й собівартість нашої продукції, що погіршить нашу конкурентоспроможність на світових ринках.
Ми пропонуємо зробити обов`язковою норму, що землю можна давати тільки громадянам України. Аграрій повинен мати аграрну освіту. В Литві, наприклад, закінчують місячні курси, як вести господарство, і отримують сертифікат, який надає право купувати землю. У Франції також є норма про обов`язкове проживання на тій території, де є намір купувати землю.
— Що тоді ви пропонуєте?
Суть вимог ВАР полягає у тому, що вводити ринок землі можна тільки тоді, коли в країні буде наведено лад. Коли запрацюють суди і прокуратура, коли закон стане на першому місці. Ринок повинен сприяти розвитку сільгоспвиробництва, а земля — належати тим, хто на ній працює, а не спекулянтам. Сьогодні 73% аграріїв проти відкриття ринку землі.
Потрібно, щоб були сформовані правила. Якщо ми допускаємо фізичних осіб, то повинні визначити, на скільки гектар в одні руки може претендувати фізична особа. В Литві та Естонії це 500 га. А у нас сьогодні мова йде про 200 га. Але цього замало — треба від 300 до 500 га.
Запорукою успішного розвитку українського сільського господарства і села є розвиток малого та середнього аграрного бізнесу. Він довів, що може успішно конкурувати на міжнародному ринку, не маючи ані європейської держпідтримки, ані європейських дешевих кредитів. Там, де є середні аграрні підприємства, село живе, а в людей є робота. Середні компанії розвивають види сільгоспвиробництва, де треба багато робочих рук. Вони платять більше всього податків у перерахунку на гектар оброблюваної землі.
Є ще один аспект — необхідно ставити питання про підтримку тваринництва. За роки незалежності поголів`я худоби скоротилося майже в шість разів. Щоб його нарощувати, треба надати додаткові ресурси. В Литві пішли шляхом "одна корова — один гектар землі". І в них це працює. Крім того, що є 500 га землі, можна придбати ще 500 га, якщо є тваринництво. Формула працює і люди цим користуються.
Необхідно також вирішити проблеми розгулу рейдерства, неповного наповнення та помилок в земельному кадастрі. Це означає не просто прийняття антирейдерського законопроекту №8121, але й унеможливлення внесення записів про зміну власників до реєстру майнових прав від імені, але без відома нотаріусів та самих власників.
За матеріалами agravery.com