На жаль, свиноматок ми не сприймаємо, як молочних тварин. А на піці своєї продуктивності вона може виробляти до 10 літрів молока. Знаючи про те, що на одну годину свиноматка докладає стільки ж зусиль, скільки й і корова, щоб продукувати необхідну кількість молока, ми все одно продовжуємо застосовувати загальний підхід до їх годівлі.
Теперішній вид виробництва передбачає груповий підхід до свиноматок, але в майбутньому нам доведеться переглянути своє ставлення особливо до тих, що знаходяться у цеху опоросу.
Дехто вже зараз намагається впровадити диференційований підхід, особливо, якщо працюють із рідкими кормами і коли у цеху опоросу кормову криву свиноматок адаптують до їх потреб.
З огляду на ситуацію виникають три питання:
- Чи можливий синдром кетозу у свиноматки?
- Якщо так, то коли він виникає?
- І, звичайно ж, що таке синдром кетозу?
Чи можливий синдром кетозу у свиноматки?
Відповідь на це питання буде позитивною. Однак у науковій літературі можна натрапити лише на кілька згадок про дану ситуацію. Причиною є, з одного боку, те, що майже не проводяться дослідження в цій області, а з іншого — у клініках немає технічних засобів для діагностування хвороби. Можна, фактично, назвати випадковою згадку про синдром кетозу в одній зі статей: у публікації йшла мова про свиноматку, яка перебувала в у ветеринарному госпіталі ветеринарного коледжу Атлантики, очікуючи на Кесарів розтин, щоб отримати SPF поросят (SPF — вільні від специфічної патогенної мікрофлори) (Janet E. Alsop, 1994).
Якщо так, то коли він виникає?
Якщо порівнювати з людьми чи коровами, можна припустити, що синдром кетозу виникає після пологів. Але це неправильно — у свиноматок він виникає до опоросу. Варто зазначити, що ми не говоримо про конкретний фізіологічний допологовий кетоз, а про синдром кетозу, який викликає анорексію (рівень кетонових тіл 4 – 8 ммоль/л)
Що таке синдром кетозу?
З біохімічної точки зору його можна охарактеризувати термінами кетонемія, кетонурія, гіпоглікемія, та зниженням рівню глікогену в печінці. У випадку з ВРХ це трапляється, якщо корова, яку гарно годують і яка продукує багато молока, знаходиться на стійловому утриманні. У корів, які утримуються на вільному вигулі, синдром кетозу може виникнути через нестачу специфічних поживних речовин.
Це трапляється через недостатнє споживання обмінної енергії, спричинене поганим раціоном (первинний кетоз), або через недостатнє споживання обмінної енергії, спричинене поганим апетитом, що пов’язано із хворобою ( вторинний кетоз).
При наявності дефіциту поживних речовин (низький рівень споживання), виробництво молока знижується в основному через відсутність попередників глікогену, в той же час пізніше спостерігається недостатній рівень глюкози для молочної залози, через недостатній синтез глюкози в печінці. Необхідно пам’ятати, що молочна залоза потребує багато глюкози, яка в свою чергу є попередником лактози.
Однак через мудрі закони матінки-природи молочна залоза продовжує продукувати молоко завдяки гормональній стимуляції і, відповідно, використанню глюкози. Це й призводить до гіпоглікемії.
При гіпоглікемії організм намагається компенсувати втрати зниженням рівню інсуліну, підвищенням соматропіну (адренокортикотропний гормон) та глюкагону. Такі зміни спричиняють накопичення жирів та білків в організмі, щоб підтримати енергетичний баланс і глікемію на нормальному рівні.
Накопичені жири потрапляють кров у вигляді неетерифікованих жирних кислот. Потрапивши у печінку, неетерифіковані жирні кислоти проходять бета-окислення замість того, щоб етерефікуватися у гліцерил для утворення триацилгліцеролу (тригліцериди).
Через зростання частки бета-окислення збільшується кількість ацетил-коензимів, частина яких проникає у цикл трикарбонових кислот (цикл Кребса), а інша — перетворюється у кетони. В результаті посилюється кетогенез (продукування ацетону та інших кетонів).
Периферійні тканини мають обмежену можливість використовувати ці кетони. Таким чином, їхнє виробництво перевищує споживання, і , як результат, концентрація кетонів стає зависокою. Ці кетони не просто токсичні: вони призводять до анорексичного стану, що заганяє свиноматку у замкнуте коло хвороб, з якого ми неодмінно повинні спробувати її витягнути.